Домашні заготовки

Дуже люблю часом відвідувати добре знайомі ділянки річок. Ні, не те, щоб просто знайомі, а ті, де знаєш кожну гілку та камінець, пригадуєш, де яка була глибина, приміром, у липні 2005, і у жовтні 2011, ну й, звісно, добре розумієш, де в конкретну пору року може ховатися обережна риба. Оскільки тут я ловлю, переважно нахлистом – головня та яльця, рідко в’язя, червонопірку та окуня, то вирішив вкотре перевірити їх улюблені “криївки”.P60730-054039 копия Докладніше…

Switch ‘A’ або свято недоненахлисту

Ця виправа планувалась на початок червня, але як то водиться, від думки до справи пройшла певна міра часу… Можливо, то й на краще, бо мені кортіло передусім підготуватись до змагань, а умови вудіння в Карпатах в кінці липня є не такими безперспективними, як в березні, наприклад,  та цілком “трудовими” в принципі, що дуже сприяло мотивації горе-спортсмена пручатись :)

DSC_0734 копия Докладніше…

До, та після грози

До грози було не те, щоб спекотно, а якось безнадійно задушливо, невідворотно важко – рятувала тільки холодна свіжа водичка з криниці. Хмари навколо переконливо клубочились, гуркіт далекого грому вселяв певні надії, але… Але, як то часто буває, гроза пройшла близько, десь поруч – і комусь пощастило більше.P60717-191319 копия Докладніше…

Плином ріки

Приємно час від часу повертатись в теплі дні минулого наяву, і просто чудово, що є ще місцини, де ці спогади, здається, вкарбовані назавжди в тихій шепіт води, буйні трави берегів та зойки шулік, що кружляють собі поважно ген там, де синіє безодня… Наче в книзи Буличова про Алісу і Таємницю третьої планети, де на загадковій галявині росли дзеркальні квіти, які “транслювали” події у зворотньому відліку часу. P60709-081229 копия Докладніше…

Жовтогарячі береги

Після анексії Криму в сенсі “моря” для рядового українця багато чого змінилось, що б там хто не казав. Якщо щиро, до подібного виду відпочинку я особисто почав ставитись досить скептично – ну не маю жодного  пієтету до піщаних пляжів та фанерних халуп, за ціною тризіркового готелю, годі щось ще додати. Рокфіш, який відверто (не побоюсь цього слова) скорив ще в 2013-му, довелось відкласти до кращих часів, як і інжир з чорним мускателем, остання пляшка якого вже кілька років чогось чекає в нашому холодильнику…

DSC_0600 копия Докладніше…

Марево

Ці рядки народжені завдяки невтомній роботі офісної системи кондиціювання, оскільки за межами зони подібного комфорту немає бажання не те, що писати, а просто мислити… Черговий тиждень минув без риболовлі, хоча в минулі вихідні, на сам початок спеки, був приємний епізод, пов’язаний з відкриттям “човникарського” сезону 2016 на Дніпрі. Що особливо тішило, компанію склав дядько, з яким вирушити спільно на риби заважають то війна, то робота, то ще щось, і так вже років п’ять, якщо не більше.

Дорога до колишніх володінь Йоні Ковача, як називали презика-утікача на Закарпатті, вночі на диво порожня та комфортна для водіння. Вкотре переконуюсь, що піднятись о 2:30 – зовсім не гарантує виходу на воду на “зорях”, хоча завдяки приємній ранковій прохолоді після досить-таки вже задушливої ночі, ми зібрали комплект “човен-двигун” мало не в рекордно стислий термін. Світанок був якийсь тьмяний та розмитий, на противагу звиклим тут різким пейзажам, розбавлених “фіолетовими” барвами, і це віщувало тихий та спекотний день. Під сонне дирдиркання “Тохацу”, ми поволі рухались у бік фарватеру, з прикрістю констатуючи, що наше “море” почало “квітнути” вже у червні… Та забивати голову сумними думками було ніколи, тому зосередились на показаннях “третього” ока, що сигналізувало про величезну кількість риби мало не скрізь, де донний рельєф був хоча б трішечки цікавішим за рівний “стіл”.P60619-042746 копия Докладніше…

Wet Fly Overdrive

“Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…” – лейт-мотив відомої поезії згадувався не раз в кінці тієї спекотної (і на жаль, робочої) суботи початку червня. З гріхами вдалось втекти з офісу на годину раніше, а далі у темпі – “Сільпо”, збори вдома, і 100+ км до села, наввипередки з сонцем, що вже сідало, але ще не торкнулось обрію.P60605-070428 копия Докладніше…

Альтернативно догмам

Людина – до біса паскудне створіння, передусім, в сенсі власних уподобань. Ну от, скажіть приміром, що заважає нахлистовику бути тільки нахлистовиком, і не завантажуватись рештою спортивних (часом і не дуже) способів вудіння риби? Звісно, Ростика Ящишина в рахунок не берем – “Карпати” (Львів) – тема взагалі надто специфічна для того, щоб узагальнювати :) Коротше, в неділю два спраглі риболовлі недомайстри 😎 тенкаро-мушкаро мистецтва поїхали шукати… карася. Ще й не просто так, а з поплавцевими снастями в багажнику та торбою підгодівлі!P60522-112506 копия

Докладніше…

Містами та замками Польщі або Дунаєцький “камбек”, частина четверта і заключна

Пшемишль

Від Красічина до Пшемишля їхати було всього нічого, тому ми впорались швидко, знайшли зручний паркінг в центрі і пішли на прогулянку. Це був останній пункт нашої насиченої “програми”, попереду за кілька кілометрів був вже кордон у селищі Медика.

Старий Пшемишль вабив мене давно – маршрути минулих рибальських подорожей пролягали крізь центральну вулицю міста, і за вікном автівки раз у раз привабливо проминали абриси помпезних історичних споруд. Та часу розгледіти їх детальніше звісно не вистачало. Не можу сказати, що ми провели ретельний огляд тієї спекотної травневої днини, але базове уявлення про місто нарешті склали :)P60503-132925 копия Докладніше…

Містами та замками Польщі або Дунаєцький “камбек”, частина третя

Бялка Татжанська-2

Після риболовлі хутко повертаюсь “додому”, маємо легкий приємний перекус з друзями, і знов пакуємо речі – попереду замки Нєдзіца і Красічин!

Дорогою до першого минаємо майданчик для паркування Національного парку, біля відомої туристам пам’ятки природи Przelom Bialki. Фактично, це стрімка скеля, на яку досить зручно видирартись вузькою стежиною, та в підсумку помилуватись розкішним краєвидом долини ріки, ще й Татр на горизонті часом проступають (але нам не пощастило, було хмарно). Ми бадьоро кинулись до підйому, але неочікувано були атаковані дуже підозрілою бабусею в білій хустинці, що вигулькнула просто нізвідки (жодних споруд чи бодай шатра тут немає), і, як виявилось, збирала по 5 злотих за паркування… До останнього сумнівались в її повноваженнях, та все ж поступились літній людині. Потім Войтек підтвердив, що вона справді є співробітницею Національного парку, тож дай Боже здоров’я :) Панорама ж, що відкрилась нам зі скелі – була просто чарівною, можливо найкращим ландшафтом, що довелось побачити за цю поїздку.. Тож не дарма пережили такі відчайдушні пригоди, долаючи шлях до неї :)P60502-145838 копия

Докладніше…